ПЛАТФОРМА Дрезден (PLATTFORM Dresden e.V.)

ПЛАТФОРМА Дрезден (PLATTFORM Dresden e.V.)

– неприбуткова організація, зареєстрована у вересня 2021 року. Наша діяльність зосереджується на підтримці:

– німецько-українських відносин
– толерантності
-свободи преси, мистецтва і культури
-рівних прав для чоловіків і жінок
-дошкільної, шкільної та професійної освіти
– культури пам’яті

Більшість членів нашого товариства є вихідцями з України, саме тому ми організували ініціативу «Український координаційний центр Дрезден» разом із українською греко-католицькою парафією Св. Архистратига Михаїла в Дрездені. Наша мета – допомога українцям та Україні, які потерпають від війни, яку розв’язала Росія.

Правління

 

Tетяна Іванченко

Я – Таня, а також турбогенератор за сумісництвом.  Турбогенерую ідеї і їх втілення в нашій новоствореній дрезденській «Платформі». Я з України і з Німеччини, із журналістики і трішки із науки. В 2017-му мені захотілося докорінних змін. Язвільнилася із роботи на тЄліку, отримала стипендію для журналістів при Вільному університеті Берліна, зібрала дві валізи і полетіла на зустріч пригодам. Думала, що на 10 місяців, а зависла на 4 роки. За цей час не лише в проєкті взяла участь, а й написала дисертацію. Цитуючи нашу письменницю-лікаря, Ірину Фінгерову: «Останнім часом харчувалася лише сиром та книгами, настав час перетравлювати». Настав час рухатися далі. Отож, перешерстила я вакансії, закотила екзистенційно очні яблука і як герой книги «Кафе на краю світу» спитала себе, чого я дійсно хочу. Я хочу я креативу, цікавих проєктів, німецько-української співпраці і т.д. Моє кредо: якщо чогось немає – створи. Ось ми і створили! Наша «Платформа» – це можливість жити, втілювати, змінювати світ.
Почнемо із Дрездена!

 

Ірина Фінгерова

«Мене звуть Іра, я народилася у міфічній Одесі, на березі Чорного моря.
Якщо мене попросять описати себе трьома словами, скажу: «письменниця, мандрівниця та мама».
Я люблю дивувати і дивуватися. Поки я навчалася в медичному університеті, я
займалася культурним менеджментом, проводила літературні заходи, започаткувала
«Театр вух».
Аудіотеатр.
Ми зав’язували людям очі та змушували слухати.
Поезію, прозу, музику.
Моя мета – популяризувати сучасну українську літературу у світі і підтримувати українське мистецтво та культуру.
Для мене важливо підтримувати українських лікарів, тож плануються освітні проекти та проекти з обміну.
Я маю особисту мотивацію.
Еміграція – це маленька соціальна смерть.
Сценарії старого життя не актуальні.
Це лякає.
Я живу у Німеччині 3 роки.
Тут у мене народилася дитина, тут я вперше у житті пережила нічне чергування, вперше у житті відправила тонну листів до бюрократичних інстанцій і вперше у житті відчула себе дорослою.
Іноді було важко, самотньо, дивно.
Хочу, щоби більше так не було.
Разом ми хочемо показати, що еміграція – це не соціальна смерть, а нове життя.
А починати життя – завжди важко.
Моя донька це знає, я теж це знаю. Щоб навчитися ходити, необхідно 1000 разів впасти.
Ось чому так важливе дружнє середовище.
Платформа.